Опера Олександра Родіна «Катерина» за мотивами поеми Т. Г. Шевченка.

Лібрето та музика «Катерини» були написані сучасним українським композитором Олександром Родіним на замовлення Одеської національної опери за ідеєю генеральної директорки-художньої керівниці театру Надії Бабіч. Вистава пройшла чималий шлях, адже її прем’єра переносилась декілька разів, востаннє 27 березня 2022 року, коли робота театру та виробничих майстерень була призупинена на невизначений термін, а частина костюмів, які шили в харківських цехах, щоденно перебували під обстрілами.

«Катерина» – наймасштабніша й найдорожча за часів незалежної України постановка театру, в основу якої покладено сюжет однойменної поеми Тараса Шевченка «Катерина». Однак команда постановників, працюючи над оперою, зуміла створити абсолютно унікальний, сучасний мистецький продукт, в якому є місце символізму й переміщенню у часі, традиції та обряду, містиці, сучасному візуальному рішенню і головне – чудовій музиці, яку ще не чув світ.

Режисерка-постановниця – Оксана Тараненко
Хормейстер-постановник – Валерій Регрут
Художник-постановник – Ігор Анісенко
Хореограф-постановник – Олексій Скляренко
Автор відеоконцепції – Дмитро Ципердюк
Автор і художник візуальної концепції декорацій – Максим Дєдов

Лібрето Олександра Родіна за поемою Тараса Шевченка.

Зміст

1 дія

Селяни збираються на свято зимового сонцестояння. Світло різдвяної зірки, що спалахує в небі, осяює всіх присутніх. Діти радісно зустрічають Вертеп, який повідає колядникам і учасникам дійства трагічну історію Катерини. Смерть, Чорт, Відьма, Циган, Шинкарка, Янгол та лірник Перебендя проводять давні українські обряди, супроводжуючи їх танцями й піснями, грою на прадавніх музичних інструментах. Їхня магія заполонює полонить всю сцену, метафорично перетворюючи її на простір життя.

Зима поступається весні. Дівчата зустрічають її прихід веснянкою. Розквітає природа, так само як кохання Катерини і Івана.

Весна змінюється квітучим літом. Біля лісового озера сідає сонце. Сутеніє. Русалки та інші містичні істоти бавляться та заклинають Місяць. У сяйві повні Відьма зі своїм почетом заводять ігри.

Молодь святкує Івана Купала. Серед них Іван і Катерина. Дівчата пускають віночки по воді, щоби знайти собі пару. Обряд змінюється стрибками через багаття і спалюванням солом’яного опудала.

Вертеп трансформує літо на осінь, і продовжує розповідь про долю Катерини.

Осінній ярмарок вирує кольорами. Тут і батьки Катерини. Побачивши їх, селяни співають сороміцьких пісень, намагаючись принизити й образити старих. Матері стає погано і, в розпачі, батько проклинає громаду. Лірник Перебендя з товаришами по Вертепу намагаються залагодити конфлікт і гармонізувати простір.

2 дія

Пізня осінь. Катерина заколисує немовля піснею. Всю хату заполонюють злидні. З’являються змучені батьки. Вони виганяють зганьблену дочку разом з дитиною. Катерина вирушає довгим шляхом поневірянь, яким її супроводжує Янгол. Нещасна дівчина йде шукати коханого, сподіваючись на його любов і вірність.

Через зимове поле крокують військові на чолі з Іваном. Їх замітає завірюха, під яку Смерть танцює свій ритуальний танець.

Знесилену Катерину доля приводить до шинку, де вона може поїсти і переночувати. До цього ж шинку приходить Іван з солдатами. Катерина впізнає коханого і намагається повернути його прихильність. Іван цурається її та наказує солдатам «прогнати божевільну».

Катерина у відчаї кидає дитину і біжить до лісового озера топитись. Русалки раді прийняти її в свою родину, але Смерть не згодна з рішенням дівчини. Проте Катерина наполягає, і Смерть дарує їй спокій.

Збентежені селяни і персонажі Вертепу пророкують долю сироті – маленькому сину Катерини.