Серед тиші монастиря, у спокої та молитвах, сестра Анджеліка (її справжнє ім’я – Лаура), дівчина з вельможної родини, віддано служить Господу. Уже сім років вона важко переживає своє минуле, а особливо свою найбільшу втрату. Під тиском родини після народження позашлюбного сина Анджеліка була змушена стати черницею. Відтоді вона відчуває глибоку духовну ізоляцію. Її серце прагне повернутися до рідного світу, проте Анджеліка знаходить втіху в молитвах і служінні.
Одного разу мирний ритм монастиря порушив гуркіт коліс розкішної карети з гербом. Важливу новину принесла Сестра Дженов’єффа: приїхала Герцогиня, тітка Лаури, і хоче побачити свою небогу. Її візит налякав Анджеліку, страх і передчуття змішалися в чутливій душі. Що могло привести цю холодну і владну жінку до монастиря після стількох років?
Трапезна монастиря. Сестра Анджеліка готується до зустрічі з Принцесою, переживаючи складні емоції. Відтоді як родина змусила її покинути світське життя й піти до монастиря, вона багато років не бачила своїх близьких. З’являється Принцеса. Її обличчя сповнене холодності та відчуження. Герцогиня повідомила, що приїхала не просто для зустрічі з небогою, а щоб сповістити трагічну новину: дитина Лаури померла після тяжкої хвороби. Усвідомивши втрату, Сестра Анджеліка відчуває глибоке душевне страждання.
Герцогиня, не втрачаючи своєї холодної величі, розкриває справжню причину свого візиту – переконати Анджеліку зректися своєї спадщини. Принцеса запитує, чи бажає небога повернутися до світського життя, але черниця відмовляється від будь-якої спроби покинути тиху обитель. Її серце та душа назавжди залишаться з Богом.
Після зустрічі з Герцогинею Анджеліка блукає монастирським садом, розриваючись між вірою та нестерпним болем втрати. Спустошена горем, вона вирішує покінчити з життям. З надією зустрітися зі своїм сином в іншому світі, героїня приймаює отруту. В останню мить її охоплює каяття. Анджеліка зазнає величезного відчуття провини та благає про милосердя. І ось – Господь дарує їй прощення…
Сестра Анджеліка чує голоси й відчуває присутність свого сина. Її серце наповнюється світлом і спокоєм. З останнім зітханням її душа, звільнена від страждань, возз’єднується з сином у Вічності.
Джанні Скіккі
Джакомо Пуччіні
Опера на одну дію
Флоренція XIII століття. Заможний флорентієць Буозо Донаті щойно помер, залишивши значний спадок. Його численні родичі збираються в маєтку покійного, охоплені надією на щедру спадщину. Вони розігрують сцену скорботи, сповнені лицемірного жалю, однак за масками ховається нетерпіння: кожен мріє отримати свою частку багатства. На чолі цієї групи стоять кузіна Буозо – стара вдова Дзіта, яка вважає себе головною спадкоємицею, та молодий Рінуччо, який мріє використати спадщину для одруження з Лауреттою, дочкою простолюдина Джанні Скіккі. У цей напружений момент стає відомо, що заповіт Буозо не передбачає жодного багатства родичам – усе відписано монастирю.
Розгубленість і паніка охоплюють родичів, вони вирішують діяти. Рінуччо пропонує звернутися за допомогою до Джанні Скіккі – надзвичайно хитрого й кмітливого чоловіка.
Скіккі прибуває та своїм гострим розумом миттєво оцінює ситуацію. Він відкрито висміює жадібність родичів, однак погоджується допомогти, розуміючи, що це може стати його власною вигодою. У нього народжується хитрий план: він переодягнеться у хворого Буозо і перед нотаріусом продиктує новий заповіт, що буде зручним для всіх.
Усе йде за планом. Коли нотаріус прибуває, Джанні з майстерністю актора вдає важко хворого Буозо. Під диктування заповіту він розподіляє спадок між родичами, однак несподівано найцінніше майно – будинок у Флоренції, млин і знамениту мулицю – записує на себе. Рідня ошелешена, приголомшена такою хитрістю, але змушена мовчати, адже розкриття обману поставить їх у центр скандалу, який загрожує всім суворим покаранням за шахрайство – тюремним ув’язненням.
Щойно нотаріус залишає дім, атмосфера вибухає. Родина Буозо, наче зграя розлючених хижаків, кидається грабувати все, що можна забрати: меблі, прикраси, посуд, килими… У шаленій паніці вони намагаються винести з дому хоч щось цінне, перш ніж усе перейде у власність Джанні Скіккі. Він спостерігає за цією метушнею з іронічною посмішкою, знаючи, що виграв цю гру. Його дочка Лауретта, щаслива, адже тепер ніщо не завадить її шлюбу з Рінуччо. Вона з любов’ю дивиться на батька, який заради її щастя зважився на таку сміливу авантюру.
Коли останній родич зникає, несучи під пахвою якийсь дріб’язок, Джанні повертається до публіки. У його очах грає лукавий блиск, а в голосі звучить гумор. Він жартома виправдовує свій вчинок, мовляв, що ж ще лишалося робити, коли перед тобою стільки дурнів і лицемірів? У цьому хитрому обмані він знайшов спосіб не лише забезпечити себе, але й подарувати щастя двом закоханим серцям. "Якби Данте міг побачити мою справу, – каже Джанні Скіккі, – він би, можливо, змінив свою думку про мене у своїй Божественній комедії".