Дія перша

 

Події відбуваються в Мантуї та її околицях у XVI столітті

Сцена перша

 

Розпусний герцог Мантуанський дає бал у своєму палаці. Його ставлення до жінок висловлюється у фривольній арії "Questa o quella, per me pati sono" ("Та чи ця – я не розбираю"). В якийсь момент він ненадовго залишає сцену, аби провести дружину одного зі своїх придворних. Зненацька загальні веселощі й танцювальну музику перериває грізний голос. Це старий граф Монтероне, який прийшов сюди, аби проклясти герцога за знеславлену честь своєї дочки. У цей момент блазень герцога, горбун Ріголетто, виходить вперед і злостиво насміхається над старим. Монтероне зберігає гідність. В той момент, коли герцог наказує взяти графа під варту, Монтероне погрожує герцогу страшною помстою і проклинає Ріголетто. Це було прокляття, послане ображеним батьком, і Ріголетто, сам люблячий батько й глибоко забобонна людина, з жахом відвертається.

 

Сцена друга

 

З тягарем жахливого прокляття Монтероне Ріголетто повертається додому. Біля самого свого будинку він натикається на Спарафучіле, найманого вбивцю. Спарафучіле пропонує придворному блазню свої послуги в будь-який момент, коли в цьому виникне потреба. Поки ця страшна людина віддаляється, буркочучи на дуже низькій ноті своє власне ім’я – «Спарафучіле», – Ріголетто вигукує: "Pari siamo! Io la lingua, egli ha il pugnale" ("З ним ми на рівних: я володію словом, а він кинджалом") і співає монолог – один із шедеврів Верді, – проклинаючи свою зовнішність, свою долю, свій характер. Після цього йде тривалий і дуже гарний дует Ріголетто з дочкою, юною Джильдою ("Figlia!.. Mio padre!.." – "Джільда!.. Мій батьку!"). Після смерті дружини у Ріголетто не залишилось нікого ближчого в світі, ніж донька, і він палко бажає вберегти її від усіх бід. Покидаючи будинок, він наказує служниці Джильди, Джованні, тримати всі двері замкненими. Однак наказ Ріголетто не виконується. Не встиг він піти з свого дому, як герцог Мантуанський, переодягнувшись бідним студентом, (але при цьому кинувши Джованні гаманець, аби підкупити її, щоб вона відкрила йому двері), проникає в сад. І ось він уже палко освідчується Джильді в коханні ("E il sol dell`amina" – "Вір мені, любов – це сонце й троянди"). Коли, стурбований якимось шумом на вулиці, він йде геть, Джильда співає арію "Caro nome che il mio con" ("Серце сповнене радістю"). Галас на вулиці. Це прийшли придворні, які замислили викрасти Джильду, вважаючи що вона коханка Ріголетто. Щоб зробити жарт веселішим, вони покликали самого Ріголетто допомогти їм, пояснюючи, що хочуть викрасти дружину графа Чепрано, який живе неподалік: блазню зав’язують очі і змушують тримати драбину. Тільки після того, як компанія пішла разом з Джильдою, Ріголетто зриває пов’язку з очей. Передчуваючи страшне, він кидається в будинок. Дія завершується в той момент, коли Ріголетто з жахом пригадує батьківське прокляття старого Монтероне.

 

Дія друга

 

Зал у палаці. Герцог схвильований. Перед цим він заходив в будинок Джильди, але не застав її там. Тепер він клянеться знайти викрадачів і відомстити їм. Він співає про свою кохану Джильду. Його арія ("Parmi veder le lacrime" – "Бачу милу голубку") настільки виразна, що майже не залишає сумніві в щирості його кохання. І коли придворні розповідають йому – в гумористичному, насмішкуватому хорі, – як вони викрали коханку Ріголетто (вони все ще не знають, що Джильда – його донька) і привели її до палацу, герцог поспішає до дівчини. Входить Ріголетто, який наспівує, як це й повинен робити придворний блазень, пісеньку "La-ra, la-ra, la-ra, la-ra" ("Ла-ра…"). Але цього разу його весела пісенька сповнена тривоги й болю. Він скрізь шукає свою доньку, і коли на мить з’являється паж з повідомленням для герцога, то з його слів Ріголетто здогадується, що його Джильда тут, в замку у герцога, в його спальні. Обурений, він у відчаї кидається на присутніх з криком: "Cortigiani, vil razza" ("Куртизани, породження розпусти"). Він намагається пробитися до дверей; ридаючи, падає на підлогу; він жалібно просить їх, але, на жаль, все даремно. Коли з’являється Джильда, придворні соромливо виходять. Слізний дует батька й дочки переривається, коли поряд проходить Монтероне, якого гвардійці ведуть на страту. Ріголетто клянеться, що відомстить герцогу. Дія завершується рішучим і суворим повторенням клятви Ріголетто ("Si, vendetta, tremenda vendetta" – "Так, настав уже час жахливої помсти"). Джильда просить батька простити її коханого.

 

Дія третя

 

Вночі, біля покинутого заїжджого двору на березі річки, Ріголетто повторює свої прокляття герцогу. Джильда, як і раніше, просить батька простити його. Злодійське кубло, біля якого вони стоять, належить Спарафучіле, бандиту, і в гостях у нього цієї ночі не хто інший, як герцог, переодягнений цього разу офіцером. Він співає найпопулярнішу мелодію з опери – пісеньку "La donna e mobile" ("Серце красуні…"), потім освідчується в коханні Маддалені, гарненькій сестрі Спарафучіле. Починається прекрасний квартет: в халупі герцог розсипає любовні признання Маддалені, на які вона відповідає кокетливо й насмішкувато; Джильда, яка підглядає за ними ззовні, приходить у відчай від побаченого, а Ріголетто намагається її втішити. Далі події набувають стрімкого характеру. Ріголетто відсилає Джильду переодягтися, щоб їхати у Верону, місто, де ні її, ні Ріголетто ніхто не знає і де вони почнуть нове життя. У самого Ріголетто на цю ніч свої плани. Він наймає Спарафучіле, щоб той убив герцога. Домовившись з бандитом, Ріголетто йде геть. Герцог засинає. Тепер Магддалена вмовляє свого брата помилувати молодика, який сподобався їй, і підмінити тіло, вбивши будь-якого незнайомця, який зайде до них цієї ночі ("Somigla un Apollo quell giovine" – "Наш гість і красивий, і ласкавий"). Починається буря. У цей час Джильда, переодягнувшись в чоловічий костюм, повернулась і стала свідком розмови Спарафучіле й Маддалени. Вона стукає в двері їхньої таверни. Джильда вирішила пожертвувати собою, аби тільки врятувати свого невірного коханого. Спарафучіле оглушує її і засовує в мішок. Прийшов Ріголетто. Отримавши важкий мішок, в якому, на його переконання, знаходиться тіло герцога, він торжествує, Але його радість триває недовго. З будинку лунає знайомий голос герцога, який знову наспівує пісеньку "Серце красуні". Охоплений жахом, Ріголетто розкриває мішок і знаходить в ньому свою доньку. Джильда помирає на руках у батька. Коли вона замовкає назавжди, Ріголетто погрожує кулаком небесам – "Ah! La maledizione"("Ах! Ось де старого прокляття!") Прокляття звершилось.